Вигаданий день з життя людини з анорексією

Мета цієї статті — розвіяти упереджену «гламурну» ідеологію, яка оточує анорексію та інші розлади харчової поведінки. Наша мета полягає в тому, щоб розповісти про постійні муки, метушню і боротьбу, які йдуть рука об руку з цим розладом, розуміння розумового процесу, що стоїть за ним. Ми сподіваємося, що допоможемо вам зрозуміти, що анорексія — це набагато більше, ніж просто: «Я не хочу їсти …».

«Сьогодні був просто жахливий день. Коли я йшла додому у мене було відчуття, що я вмираю — мені було важко не тільки йти, але навіть дихати. Але я все-таки щаслива, тому що недавно я побачила на вазі заповітне число — я важу рівно 40 кг. Як довго я йшла до цієї мети. Пів року тому чоловік сказав мені, що йому соромно перебувати поруч зі мною, тому ми більше нікуди не ходимо. Коли він зробив мені пропозицію я важила всього 50 кг, а через рік спільного життя стріла на вазі перевалила за позначку 70. Після його слів я вирішила схуднути, чого б мені це не коштувало, й що швидше, то краще.

Спорт і дієта показали непоганий результат, але недостатній. Весь цей процес займав багато часу, додатково доводилося після роботи їхати на інший кінець міста до спортзалу. А коли нарешті добиралася додому у мене прокидався просто величезний апетит і коли чоловік засинав я з’їдала все що бачила, таким чином я прийшла до булімії. Вага зростала досить стрімко, але разом з цим почали псуватися зуби, та постійно болів живіт через часті блювоти.

Під час одного зі своїх нападів переїдання я зрозуміла, що так більше тривати не може й вирішила повністю відмовитися від їжі. Зробити мені це було легко, адже чоловік якраз поїхав на два тижні у відрядження. Я розуміла, що найважчі дні я зможу провести на самоті, не пояснюючи йому чому мені так погано.

Мої знайомі часто ставлять мені одне й те ж питання: «Як ти схудла?», «У чому твоя таємниця?», «Я теж так хочу, Навчи мене».

Якби вони тільки могли собі уявити через що мені довелося пройти та з чим я стикаюся щодня.

Як тільки я почала таке екстремальне схуднення мені було дуже важко. Я ніколи не відчувала такого почуття голоду, як у той період свого життя. З холодильника я викинула всі калорійні продукти, а коли не могла впоратися з голодом, я з’їдала невелику жменю ягід або пила сік. В ті дні, коли голод опановував мною, і я зривалася, то доводилося позбуватися всього з’їденого вже звичним мені шляхом. Але я на це не звертала уваги.

В той період я познайомилася з проносними засобами, чаєм і таблетками для схуднення. Це був просто пекельний коктейль. Іноді я прокидалася о третій годині ночі від страшного болю у животі. В той момент мені здавалося, що я помираю. Таких болів я ніколи в житті не відчувала. Але поряд з цим я була неймовірно щаслива, адже вага стрімко зменшувалась.

В той момент я відкрила для себе біг. Це те, що допомагало мені впоратися з відчуттям голоду. Немає кращого способу заглушити голод ніж спорт. Я бігала до знемоги, адже лише тоді мене починало так нудити, що про їжу й думати не хотілося. Але біг мене рятував недовго й уже через місяць у мене не вистачало на це сили, мені насилу давалася поїздка на роботу.

Ще я помітила одну важливу річ — анорексія — це вбивця стосунків. Я була дратівлива, зривалася через будь-які дрібниці, тому в нас з чоловіком були постійні скандали. В мене були такі напади люті, що мені здавалося я могла б когось вбити. Під час чергової сварки я розбила склянку й, мені здавалося, такого задоволення як тоді, я не відчувала ніколи. В той момент я вперше злякалася. Злякалася себе, точніше тієї, якою стала. Але нічого з собою вдіяти не могла. Я не могла змусити себе поїсти адже мені нарешті подобався мій відбиток у дзеркалі, чоловік почав говорити, що я стала красивою і привабливою. Він став ніжним, турботливим, він буквально носив мене на руках навіть попри мої часті зриви. Але це тривало недовго. Незабаром йому набрид мій завжди поганий настрій, часті скандали, істерики. Місяць тому він переїхав до батьків. Спочатку я дуже злилася на нього, плакала, кричала. Мені хотілося сказати йому, що це він мене такою зробив, але зрозуміла, що це далеко не так. Він просто хотів, щоб я скинула кілька зайвих кілограмів, щоб стала такою, як була, а не перетворилася в ЦЕ.

Сьогодні в обідню перерву я сходила в клініку, щоб позбутися своєї проблеми й повернути колишнє життя, повернути себе. Лікар попросив мене, під час лікування вести щоденник і записувати свої думки, дії, те, що я їм і скільки, а також, що я при цьому відчуваю.

Отже, один день з життя анорексички …

Прокидаюся я зазвичай о 5:00–6:00 ранку — й не тому, що не спиться, а тому, що я стала повільною і мені потрібно більше часу, щоб зібратися на роботу. Висипаюся навіть, якщо пізно лягаю. У ванній я проводжу досить багато часу, іноді настільки довго, що почуття реальності просто вислизає від мене. Я не можу рухатися, мені важко дається кожен крок. Раніше вранці я пила чай або звичайну воду, але зараз я надаю перевагу каві — без неї я, мабуть, не змогла б рухатися. Раніше я любила сукні, спідниці — мені подобалося бути жіночною, кокетливою і привабливою. Зараз мій гардероб — це джинси та футболки — мені не подобається, як дивляться на мене перехожі, коли бачать мої худі ноги. Вранці я рідко їм, тому, що мені може стати погано на роботі. А ось у вихідні я можу собі дозволити трохи вівсянки чи сиру. Але їм я, скоріш за все, тому, що так треба, а не тому, що голодна. Але все ж якщо трохи переборщу, то починаються такі жахливі болі, що здається, було б простіше зовсім не їсти, та розумію, що так не можна.

На роботі я перебуваю до 17:00 — це найважчий час для мене. Мені важко думати, зводити цифри — це займає стільки сил, що іноді хочеться встати й піти, але не можна, робота — це гроші, це оплата рахунків, покупка одягу, транспортні витрати…, але ж раніше з кожної зарплати я купувала, щось смачненьке, те чого ми з чоловіком ще не пробували чи навпаки — те, що любимо найбільше, а іноді просто йшли в ресторан. Якби не кофеїн і вітаміни, я б, напевно, не змогла працювати, але завдяки їм поки тримаюся.

Після роботи я рідко кудись заходжу. Все чого мені хочеться — якнайшвидше дістатися додому, сходити в душ й лягти. Вечеря у мене більш різноманітна. Я люблю фрукти, яйця, салати — все те, що не вимагає тривалого готування. Але їм я небагато, моя норма — це невелика тарілочка. Зараз мій тижневий раціон практично такий же як одна вечеря в «минулому житті».

Засинаю я зазвичай близько 00:00, а недавно й до 22:00 могла не дотягнути. Пила різні таблетки для схуднення, проносні, сечогінні — так мені здавалося, що я швидше схудну. Зараз мені вони вже не потрібні. Моя вага більше не збільшується, навіть в ті дні, коли я можу з’їсти щось заборонене я все ж продовжую худнути.

Я дуже хочу повернутися до колишнього життя, стати тією якою була. Сьогодні я зробила перший крок до цього — пішла до лікаря. Хоча я й хочу змінитися, але мені дуже страшно. Я боюся, що знову наберу зайвого й розтовстію. Я розумію, що в цей момент у мене є дефіцит маси тіла, але разом з цим мені боляче усвідомлювати той факт, що мені доведеться набрати вагу. Ці два суперечливі почуття не залишають мене цілий вечір. І, хоча мені сьогодні говорили, що так буде — поки важко це прийняти.

У мене попереду дуже багато роботи, але я впораюся. Я сильна! Я зможу!