Теорія лідерства «великої людини»

Іноді, дивлячись на великі історичні особистості, вивчаючи їх біографію, може скластися враження, що вони від народження мали лідерські якості й тому змогли вплинути на хід світової історії. Якщо ми подивимося на таких лідерів минулого, як Олександр Великий, Юлій Цезар, королева Єлизавета I, ми виявимо, що вони, схоже, відрізняються від звичайних людей у декількох аспектах. Те ж саме стосується лідерів сучасності. Вони безумовно мають високий рівень амбіцій у поєднанні з чітким баченням того, чого вони хочуть досягти. Ці люди згадуються як природні великі лідери, народжені з набором особистих якостей, які зробили їх ефективними управлінцями здатними вести за собою мільйони людей. Навіть сьогодні віра в те, що по-справжньому великими лідерами народжуються, а не стають досить поширена.

Великі управлінці, спортсмени та навіть політики часто, здається, мають ауру, яка робить їх унікальними, несхожими на інших. На думку Томаса Карлайла, лідери не такі, як інші люди. Вони повинні бути інтелектуальними геніями, а також володіти якимись рисами, які не однаково присутні у всіх людей. Ця орієнтація висловлює підхід до вивчення лідерства, відомий як теорія «великої людини».

Хто такий лідер?

Перш ніж перейти до детального вивчення теорії лідерства «великої людини» розберімось у тому, хто ж такий лідер і які якості повинні мати така людина.

Всі визначають лідерство по-різному, але найбільш вдале визначення у Джона С. Максвелла: «Лідер — це той, хто знає шлях, йде своїм шляхом і показує шлях». Хороший лідер має футуристичне бачення та знає, як перетворити свої ідеї у реальні історії успіху.

Важливі лідерські якості

1. Чесність і порядність. Ці дві якості є важливими складовими, які роблять з людини хорошого лідера. Лідери процвітають, коли дотримуються своїх цінностей і основних переконань, й без етики це буде неможливо.
2. Впевненість. Щоб бути лідером, людина повинна бути впевненою у своїх словах і вчинках, демонструвати певну розв’язність і наполегливість, щоб заслужити повагу своїх підлеглих.
3. Надихати інших. «Якщо ваші дії надихають інших мріяти більше, вчитися більше, працювати більше й ставати більшими, ви — лідер» Джон Квінсі Адамс.
4. Хороший комунікатор. Слова мають силу мотивувати людей і змушувати їх робити немислиме. Якщо ви використовуєте їх ефективно, ви також можете досягти кращих результатів. Щоб знати, як привернути увагу кожної людини зі свого професійного оточення хороший лідер повинен розбиратися у найпоширеніших стилях спілкування на робочому місці.
5. Здатність приймати рішення. Крім футуристичного бачення, лідер повинен мати можливість прийняти правильне рішення у потрібний час. Рішення, прийняті лідерами, несуть глибокий вплив на маси.
6. Відповідальність. Крім того, що справжній лідер сам несе відповідальність за свою діяльність, він ще повинен вести контроль над відповідальністю своїх підлеглих.
7. Делегування і розширення прав і можливостей. Для лідера важливо зосередитися на ключових обов’язках, залишаючи дрібні деталі іншим.
8. Творчість та інновації. Креативне мислення і постійні інновації — ось що виділяє лідера та його команду з натовпу.
9. Співчуття. Розуміння проблем ваших послідовників і почуття їх болю перший крок до того, щоб стати ефективним лідером.

У чому суть теорії «великої людини»?

Основна ідея теорії «великої людини» полягає в тому, що лідерство є вродженою, а не набутою рисою. Ця теорія стверджує, що лідери взагалі й великі люди зокрема, вже такими народжуються, а не стають завдяки якимось особливостям соціального життя, освіти, фінансового стану й т. д. Згідно з теорією, лідерство вимагає певних якостей, таких як чарівність, переконливість, командна гра, високий ступінь інтуїції, судження, сміливість, інтелект, мала частка агресивності й орієнтації на дії, які мають таку природу і їх не можна викладати або вивчити в формальному сенсі.

Відповідно до теорії, лідерські риси або є, або їх немає, їх задатки несуть у собі гени, тобто вони передаються з покоління в покоління. Приклади взяті з біографії таких великих лідерів як Махатма Ганді, Мао Цзедун, Камаль Ататюрк, Авраам Лінкольн та ін. Вони були народжені природними лідерами зі «вбудованими» лідерськими якостями й досягли величі завдяки «божественному задуму».

Кажуть, що історія — це не що інше, як біографія великих чоловіків і жінок. Вони не були навчені цього мистецтва й не набували жодних навичок лідерства у своєму житті — ці навички для них були природні. Іншими словами, в їх анатомії, фізіології та особистості було щось, що виділяло їх із загальної маси смертних. У них було інстинктивне прагнення взяти на себе керівництво й вроджена воля до досягнення величі й успіху. Люди інстинктивно зверталися до них за натхненням, розрадою і підтримкою.

Доказова база теорії Томаса Карлайла про те, що лідерами народжуються, а не стають, полягає у наступних твердженнях.

1. Лідери — це «дари» Бога людству. Міра божественності приписуються лідерам і їхнім діям.
2. Лідером може бути тільки людина, що володіє генетичною схильністю, тому досягти величі може не кожен.Тільки вроджені лідерські якості необхідні й достатні для того, щоб людина змогла вплинути на своїх послідовників і досягти успіху.
3. Лідерські якості та ефективність є незалежними змінними. Ситуаційні фактори, такі як природа та потреби послідовників, вимоги завдання та загальне соціально-економічне середовище, практично не впливають на появу чи ефективність лідера.
4. Теорія спростовує переконання, що люди можуть бути навчені для прийняття керівних посад і ролей.
5. Лідерські якості не можуть бути передані через освіту та практику.

Ця теорія подібна до поняття божественного права королів правити та керувати своїми підданими на постійній спадковій основі. Фактично теорія перегукується з давньогрецькими та римськими часами, коли лідерство корелювало з певними специфічними розумовими, фізичними й особистісними характеристиками. Оскільки лідери вважалися уродженими, міра божественності приписувалася їм і їх поведінці.

Критика теорії «великої людини»

Теорія «великої людини» була популяризована в 1840-х роках Томасом Карлайлом, а в 1860 році Герберт Спенсер сформулював контраргумент, який залишався впливовим до теперішнього часу.
Зрозуміло, що теорія «великої людини» не має наукової основи й емпіричної обґрунтованості. Це скоріше умоглядна частина поняття. Величезна слабкість теорії крім неймовірності властивих їй рис, полягає в абсурдній вірі в те, що деякі люди стають великими та успішними лідерами незалежно від ситуації у їхньому середовищі.

Причини неприйняття теорії

• У лідерських якостях немає нічого природженого, божественного чи таємничого. Природжені лідери — уявні персони, оскільки вони навряд чи зможуть задовольнити потреби суспільства, які ростуть з кожним днем, лише завдяки уявній генетичній схильності.
• Лідери — це звичайні смертні, які набувають певних рис та навичок, корисні для впливу на інших людей. Лідерські якості можуть бути отримані й відточені будь-яким шляхом належної освіти, навчання й практики.
• Лідерських якостей самих по собі недостатньо для досягнення ефективності. Ситуаційні фактори в поєднанні з лідерськими навичками та якостями мають значний вплив, як на появу, так і на ефективність лідерів.
• Генетична теорія лідерства або теорія «великої людини» не дає наукового, такого, що піддається перевірці й передбачуваного пояснення того, чому, як і коли лідери з’являються і стають ефективними управлінцями, і які критичні риси необхідні для досягнення величі.

Сьогодні ширше визнається, що лідери мають як деякі аспекти вроджених характеристик, так і набутих. Людина не повинна народжуватися з харизмою і політичною доблестю — все це доступно для розвитку завдяки соціальній активності, фаховій освіті й відточуванню отриманих навичок і умінь на практиці.